Бджоляр, церковнослужитель та вчитель Лоренц Лорен Лангстрот був великим авторитетом серед американських пасічників, президентом Союзу бджолярів США. Він — той, кого неспроста іменували “батьком американського бджільництва” та винахідником “бджолиного простору”. А ви знаєте, чому так? Далі на philadelphia-future.
З дитинства цікавився комахами
Майбутній “батько американського бджільництва” Лоренц Лорен Лангстрот народився 25 грудня 1810 року в місті Філадельфія штату Пенсильванія США. З дитинства хлопчик дуже цікавився різними комахами і їх поведінкою. Його батьки, люди освічені й заможні, цього абсолютно не схвалювали. Вони навіть часто карали малого за протерті на колінах штани від того, що він постійно спостерігав за мурахами.
1827 року Лоренц вступив на навчання до Єльського коледжу, який завершив 1831 року. Так сталося, що його батько втратив статки. Тому син опинився в ситуації, коли треба було заробляти на життя самому. З 1834 по 1836 рік він працював у вищезгаданому закладі викладачем математики і заодно вивчав теологію. Потому Лангстрот одержав місце пастора і продовжив діяльність у кількох церквах штату Массачусетс.
1848 року Лоренц служив пастором у церкві міста Грінфілд штату Массачусетс та цього ж року очолив керівництво школою юних леді в цьому місті. Але незабаром його здоров’я погіршилося. Лоренц залишив службу і переїхав до Філадельфії, де відкрив жіночий навчальний заклад.
У той період майбутній знаменитий бджоляр серйозно зацікавився бджолами. Кажуть, Лоренц прийняв рішення їх розводити, маючи на меті отримати одну з форм терапії, щоб уникнути нападів важкої депресії. Тож одного дня Лоренц побачив пасіку товариша. Його вразило насичене і певною мірою загадкове життя бджіл. Через часті хвороби викладацьку діяльність Лангстроту таки довелося залишити і саме тоді бджолярство в його історії вийшло на перший план.
Того ж доленосного 1848 року Лоренц вперше отримує нагоду познайомитися з працями знаменитого дослідника життя бджіл Ф.Губера й доктора Бовена. Саме вони, як зауважував пізніше Лоренц Лангстрот, відкрили йому шлях до літератури про бджолярство. Натхненний Лоренц придбає “вулик-книжку” Ф.Губера та кілька інших лінійних і береться досліджувати вулики різних видів. До слова, Франсуа Губер 1789 у Швейцарії сконструював “вулик-книгу”. Там знаходилися повністю рухомі рамки, які кріпилися одна до одної і після повного складання утворювали ящик. Якщо бджоляр розгортав стільники, вулик ставав схожим на книжку. Про вулик Губера Лангстрот писав, що винахід задовольнив би його сповна, але за умови дотримання певних запобіжних мір:
“…стільники повинні вийматися, щоб не дратувати бджіл, таким чином комах можна буде приручити до неймовірної міри. Без визнання цих фактів я повинен вважати вулик, який не дає змогу виймати стільники, як досить небезпечний для практичного застосування”.
Винахід “бджолиного простору”
У жовтні 1851 року Лангстрот створив вулик власної конструкції. Насамперед він вирізнявся рухомими рамками, плечики яких спиралися на його стінки. Відстань між рамками, а ще між ними й корпусом вулика була ⅜ дюйма (близько 9 мм). Геніальна ідея винахідника грунтувалася на тому, що бджоли, як виявилося, ніколи не будують стільники в таких вузьких проміжках. Якщо простір був трохи більшим, то бджоли стільники будували, а якщо меншим — комахи заповнювали такі проміжки прополісом.
Нині “революційну” відстань у бджолосім’ї, про яку говорив колись Лангстрот, називають “бджолиним простором”. І рамки, й різні вулики, де бджоли розвивалися як їм було найзручніше, були винайдені ще до Лангстрота. Та для кожного пасічника “неконтрольовані” бджоли суттєво утруднюють огляд їх сімей. І саме Лангстрот запропонував нове рішення такої проблеми (принаймні точно першим у США, бо в Європі цей метод вже використовувався). У результаті бджоли не “приклеювали” рамки одна до одної й до корпусу вулика, і такі конструкції пасічнику згодом при огляді не доводилось руйнувати. А ще рамки у вулику винахідника діставалися зверху, вільно переміщувалися без пошкодження стільників, що теж полегшувало працю бджоляра. У день свого винаходу Лоренц зазначив у записнику, що впевнений, що використання рухомих рамок дасть новий поштовх бджільництву, полегшить розведення бджіл та збільшить їх дохідність. Також за кілька місяців до вищеописаного винаходу Лангстрот так вдосконалив лінійний вулик, що міг вільно відводити рої і одержував товарний мед. А щоб полегшити діставання солодкого продукта, він зробив зйомне дно.
Вулик Лангстрота — предок сучасних
Вулик Лангстрота став попередником популярних сьогодні в любительському й промисловому виробництві багатокорпусних вуликів Лангстрота-Рута й Дадана-Блатта. Кажуть, що всі вулики-лежаки пішли від його вулика. Лоренц так описував переваги свого винаходу:
“…головна особливість мого вулика — це легкість з якою рамки могли бути переміщені, не гніваючи бджіл… Я зміг боротися з обумовленим самою природою роїнням і при цьому навчився розмножувати сім’ї з легкістю, швидкістю і більшою впевненістю ніж прийнятими в цей час способами… Слабкі сім’ї можна було підсилити, а ті сім’ї, які втратили матку, завдяки цій системі могли вивести собі нову… Якщо в мене виникали підозри, що щось не так із бджолосім’єю, я міг швидко перевірити її стан і застосувати необхідне лікування”.
5 жовтня 1852 року Лангстрот отримав патент на свій перший вулик з рухомими рамками в Америці. Столяр Генрі Боурквін з Філадельфії, колега Лоренца і ентузіаст бджоловодства, виготовив для нього перші вулики. Їх число того року перевищило сотню і винахідник продавав їх де лише було можна. Та кажуть, що тривалий час він намагався свій патент захистити, а інші претенденти прагнули його випередити. По суті Лангстрот вів ту ж роботу, що й видатний польський бджоляр Я.Дзержон та український — П.Прокопович. Та про винаходи цих та інших прогресивних колег Лоренц на той момент не знав. Як би там не було, його ім’я — на вершині серед основоположників комерційного промислового раціонального бджолярства. Більше півтори сотні літ удосконаленим вуликом Лангстрота користуються пасічники всього світу. У США і в Канаді 95% промислових пасік обрали саме його.
Інші відкриття винахідника
Лоренц Лангстрот зробив і інші відкриття в галузі бджільництва, які застосовують і досі. Наприклад, відкрив, що кілька суміжних корпусів вулика можна ставити один на один. А матку ізолювати в нижньому чи в розплідному корпусах. Тоді верхні корпуси — у розпорядженні робочих бджіл і складаються лише з медових стільників. Це полегшувало огляд вулика, управління бджолосім’єю, сприяло перетворенню бджільництва на промислову галузь. У часи Лангстрота мед був основним підсолоджувачем в американському меню і його методи виявилися дуже вчасними. Бджільництво отримало змогу рентабельно діяти у великому промисловому масштабі. “Виграшним” за таких умов було і повторне застосування порожніх стільників, що значно впливає на кількість виробленого меду. Бо на вироблення лише 1 кг воску для стільників бджолі потрібно спожити до 4 кг меду! А поблажливий збір меду у вуликах Лангстрота (без руйнування гнізд і ушкодження бджіл) сприяв тому, що на пасіках формувалися сильні повноцінні сім’ї.
Книга, популярна вже більше півтора століття
Лангстрот є автором книги “Вулик і медоносна бджола” (перше видання 1852 р.). Її перекладено на велику кількість іноземних мов, вона перевидана не менше 40 разів і перевидається досі, бо актуальна.
Її називають фундаментальною працею з бджільництва, настільною книгою бджолярів і практичним посібником про те, як займатися бджолярством з нуля. Книга написана доступною мовою. Вона не просто дає інструкції, як створити пасіку “на порожньому місці”, а навіть як власноруч виготовити інструменти, необхідні бджоляру. У виданні чимало й іншої цікавої детальної інформації, зокрема про життя медоносних комах, їх ієрархічні взаємовідносини та про те, як вберегти бджіл від різних напастей. Автор описав і власний винахід-вулик.
Останні роки: без бджіл і без грошей
В 1858 році Лангстрот влаштував у Філадельфії пасіку зі своїх вуликів та став їх продавати. Цього ж року він переїхав до міста Оксфорд у штат Огайо, обравши для пасіки ідеальне місце.
Лангстрот одним з перших зацікавився італійськими бджолами і сприяв їх ввезенню в США в 1863 році. Вони були продуктивніші за європейських, найбільш поширених тоді у США. Лангстрот із сином продавали бджоломаток італійської породи по 20 доларів за одну, реалізувавши за найуспішніший рік їх більше 100, відправляючи поштою по всій країні.
Біля пасіки Лоренц висаджував липи і яблуні, виділив ділянку “медового саду”, де для бджіл квітували гречка і конюшина. Дім, де мешкав знаменитий бджоляр, нині називають Котеджем Лангстрота і він є Національною історичною пам’яткою.
В 1874 року смерть сина і власні недуги змусили бджоляра продати пасіку. Він одержав відносно невеликі гроші за свої винаходи. Строк дії патенту на вулик сплив, доки бджільництво стало промисловою галуззю. І той, чиї вулики згодом вподобають мільйони пасічників на планеті, помер… бідною людиною. Це сталося 1895 року в штаті Огайо, де винахідник жив у родині доньки. “Батько американського бджільництва” помер під час проповіді про любов до Бога в одній із церков у Дейтоні і був похований на кладовищі цього міста.
В епітафії на надмогильній плиті йдеться:
“На пам’ять про покійного Л.Л. Лангстрота, “Батька американського бджолярства”, люблячі шанувальники його праць, які на честь його постійних і наполегливих спостережень та експериментів над медоносною бджолою, покращень конструкції вулика і літературної здібності, продемонстрований у першій науково-популярній книзі про бджолярство в США, з вдячністю встановлюють цей пам’ятник”.
