Четвер, 28 Березня, 2024

Моторошне місце, де відбував покарання Аль Капоне

Східну державну в’язницю у місті Філадельфія штату Пенсильванія називають першою справжньою пенітенціарною установою і одним з найвідоміших такого роду закладів у світі. Споруда спроектована відомим архітектором Джоном Хевілендом, відкрившись 25 жовтня 1829 року, діяла за прямим призначенням більше 140 років. Нині в’язниця є музеєм і національною історичною пам’яткою країни. Далі на philadelphia-future.

Тюрма, яка стала зразком для сотень подібних закладів

Джон Хевіленд вигадав проект спорудження нової в’язниці на основі побудови в’язниць та притулків, що будували з 1780-х років в Англії та Ірландії. Британський архітектор надав філадельфійській в’язниці неоготичного вигляду, щоб вона викликала страх туди потрапити у тих, хто б лише подумував вчинити злочини. У підсумку по завершенню будівництва ця в’язниця стала найбільшою і найдорожчою громадською спорудою з усіх, зведених на той момент у США, та прикладом функціонування для сотень в’язниць світу (зокрема, її радіальний план побудови і система одиночних камер). 

У закладі застосовували революційну так звану “пенсільванську систему”, тобто окреме ув’язнення, як форму реабілітації. Кожного в’язня кілька разів на день обов’язково відвідували наглядачі. До прикладу, більш популярна “нью-йоркська система” передбачала, що ув’язнені змушені були разом працювати у мовчанні і їх можна фізично карати.

Увесь комплекс Східної в’язниці складався з довжелезних “крил”-камер, що розходилися ніби промені від центральної вежі, звідки над в’язницею здійснювався повний нагляд. 

Приміщення тюрми були спроектовані так, що у присутнього виникало відчуття, ніби він у церкві. З одиночних камер в’язні з дозволу наглядачів могли вийти через металеві двері, які прикривалися ще й дерев’яними, що приглушували будь який шум. Двері зробили малих розмірів. Ймовірно, щоб мінімізувати при виході ризик нападу на наглядача, бо в’язню було неможливо повністю розпростатися. Або щоб змусити його кланятися при вході і виході (натяк на покаяння і релігійну місію закладу). При виході з камери кожному в’язню надягали капюшон, щоб інші не могли його впізнати. У бетонних камерах було єдине вікно як уособлення “Божого ока”, що завжди спостерігає за в’язнями. Для них існували окремі тренажерні майданчики для виконання вправ. Ці зони мали високі стіни, щоб в’язні не могли спілкуватися, та й час їх тренувань розписували так, щоб ніхто не пересікався з іншим. У своїх спортивних дворах тюремщикам дозволялося навіть тримати домашніх тварин. 

Були й систематичні катування…

У прогресивних на той час камерах були кран з проточною водою, унітаз зі зливом, труби центрального опалення. У стінах камер були прямокутні отвори, щоб передавати в’язням їжу та матеріали для роботи, а ще слідкувати за ними. Щоб мінімізувати спілкування між ув’язненими, архітектор розробив для камер індивідуальні туалети з окремими трубами, які вели до центральної каналізації і мали запобігти передачі повідомлень. Та в’язні все одно примудрялися спілкуватися  і систему кілька разів переробляли. 

Один з двоповерхових камерних блоків

Спершу проект в’язниці передбачав 7 одноповерхових камерних блоків. Та коли звели лише третій, вже всі наявні в’язниці були зайняті. Тому наступні блоки зробили двоповерховими. Деякі блоки побудували дуже поспішно, щоб якнайшвидше розселити нових в’язнів. Існували камери для злочинців з найгіршою поведінкою, до них застосовували “індивідуальну систему поводження”. Після завершення будівництва в закладі могли помістити 450 осіб.

Більшість ранніх тюремщиків сиділи у Східній в’язниці за дрібні злочини: пограбування, крадіжки і т.п. Напервака відбували по два роки. За задумом прихильників “пенсільванської системи”  в’язниця мала не карати, а наштовхувати на духовні роздуми, прагнення до змін і розкаяння. Проте відомо, що насправді наглядачі впроваджували систематичні фізичні і психологічні катування до різних порушень (обливали в’язнів холодною водою на вулиці взимку, на кілька днів щільно привязували їх до крісел, на два тижні кидали в підземну камеру під назвою “Діра” без світла, контактів і майже без їжі).

Блок камер смертників

Довічний термін навіть для собаки

Найзнаменитішими злочинцями, які відбували покарання в цьому закладі, були всесвітньо відомий гангстер Аль Капоне, Віллі Саттон, який грабував банки, Джеймс Бруно (або Великий Джо) та кілька чоловіків з його рідні (за ймовірне вбивство до отримання умовного терміну).

Історія тюрми оповита величезною кількістю легендарних розповідей. Приміром, кажуть, що 1924 року губернатор Пенсільванії Гіффорд Пінчот засудив до довічного ув’язнення власного пса на кличку Пеп. Так званого “собаку-вбивцю” ув’язнили за те, що той нібито вбив улюблену кішку дружини губернатора. У тюремних документах зазначено, що псу присвоїли номер в’язня, що було видно і на фотознімку. Проте деякі ЗМІ писали, що чиновник пожертвував в’язниці свого собаку, щоб підтримувати моральний дух в’язнів.

Камера Аль Капоне

1945 року відбулася велика втеча: 12 в’язнів, серед яких Віллі Саттон, здійснили втечу через  97-ми футовий (30 метровий) тунель, який копали тривалий час. До речі, згодом під час ремонтних робіт було виявлено іще 30 незавершених тунелів для втечі.

Врешті система одиночних камер зазнала краху, бо в’язниця стала надто переповненою, щоб в’язні й надалі сиділи окремо. До 1913 року тюрма остаточно відійшла від одиночної системи і діяла як заклад групового тримання в’язнів аж до закриття. 

Колись це була перукарня

Ще в 19 столітті в’язниця стала не лише одним з найбільших громадських проектів ранньої республіки, а навіть туристичним місцем. Відомо, що її зокрема відвідали англійський письменник Чарльз Діккенс, французький державний діяч та історик Алексіс де Токвіль. Відвідувачі спілкувалися з в’язнями в їх камерах. Проте зустрічі з рідними чи друзями для тюремщиків були під забороною. 

Тюрма стала музеєм

За кілька років перед закриттям установа розробила прогресивну програму групової терапії для ув’язнених. Групи очолювали терапевти. Програма, до якої в’язні долучалися й добровільними групами, мала певні успіхи. 

1971 року в’язницю закрили. В’язнів і персонал перевели до інших закладів. Місто придбало майно закладу з наміром його перепланувати. Існували припущення, що тюрма може стати й торговим центром, і територією житлового комплексу. Та до кінця 80-х у в’язниці оселився ліс, він проріс на стінах і навіть у камерах. А ще – бездомні коти. 

Залишки ще одних “апартаментів”

У в’язниці жодних суттєвих ремонтних чи реставраційних робіт не здійснювалося до 1991 року. Але після отримання фінансування все змінилося. У 1994 році заклад відкрив для публіки історичні тури. Втілено чимало цікавих проектів щодо відновлення споруди і щодо заходів, які тут проводять. Всесвітній фонд пам’яток включив в’язницю до переліку об’єктів культурної спадщини, які перебувають під загрозою зникнення.  З 1965 року тюрма є історичною пам’яткою. 

Східна державна в’язниця у Філадельфії як музей відкрита для відвідування туристів і в доступі фактично 7 днів на тиждень. Тут пропонують вражаючі екскурсії з гідом та аудіоекскурсії. Туристи мають змогу відвідувати кілька камер, але їх більшість під забороною відвідування. Завдяки страхітливому вигляду, гнітючій атмосфері і власній історії покинута в’язниця нерідко використовується для зйомок телепрограм, телешоу, музичних кліпів, фільмів про привидів і тому подібне, детективного, художнього і документального кіно, і навіть для досліджень паранормальних явищ. Про знамениту тюрму пишуть у книжках, тут проводять різного роду заходи. 

У в’язниці-музеї є й чимало цінних художніх експонатів. Наприклад, коти-примари. 1971 року, коли заклад закрився, на його території жила група котів. Згодом їх відловили й стерилізували, що врешті призвело до знищення колонії. Художниця Лінда Бреннер зліпила 39 скульптур котів, що “оточують” споруду. Тварини створені з матеріалу, що повільно розчиняється – як ілюстрація природного розпаду всього живого. До створення інших художніх експонатів закладу доклали рук і фантазії багато інших митців. 

Протягом року заклад відвідують до 220 тисяч людей. 

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.